Словник-довідник музичних термінів

В’ЯЗКА

, ребро - горизонтальна риска, яка з’єднує кілька восьмих нот і використовується замість хвостиків. Подвійна В. з’єднує шістнадцяті ноти; потрійна - тридцять другі і т.д.(див. Додаток ІІІ).

ВАГАНТИ

(лат. vagantes - мандрівний) – мандрівні поети-співці в країнах середньовічної Західної Європи, які виконували пародійні та сатиричні пісні, вихваляючі земні радощі. Пісні В. були попередниками студентських пісень, зокрема, 'Гаудеамуса' - неофіційного гімну усіх студентів.

ВАКХАНАЛІЯ

(лат. Bacchanalia - свято на честь бога виноробства Вакха); в опері та балеті - хореографічна сцена, танець або епізод, що змальовує картину загальних гучних веселощів сп’янілих людей. Характер В. пристрасний, блискучий, іскрометний; музичний розмір та форма довільні. В. виникла наприкінці XVIII ст., коли '12 вакханалій' Д.Штейбельта для фортепіано в супроводі тамбурина набули популярності в салонах Парижу як танцювальні імпровізації. До найвідоміших зразків В. належать 'Вальпургієва ніч' з опери Ш.Гуно 'Фауст”, 'Грот Венери' з опери Р.Вагнера 'Тангейзер', вакхічні епізоди з балету 'Раймонда' О.Глазунова та ін.

ВАЛІХА

, валіа (valiha) - подібний до цитри мадагаскарський струнний щипковий інструмент, який має циліндричний бамбуковий корпус - резонатор та від 7 до 37 струн, також зроблених з розщепленого бамбука. Стрій діатонічний, діапазон охоплює близько трьох октав. В супроводі В. виконуються традиційні чоловічі пісні Мадагаскару. Поширений також на островах Малайського архіпелагу.

ВАЛТОРНА

(нім.Waldhorn - лісовий ріг) - мідний духовий мундштучний інструмент з м’яким, теплим тембром звуку, що інколи нагадуєлюдський голос. Походить від мисливського рогу. Спочатку були поширені натуральні В. різного строю, який міг змінюватись за допомогою крон, спеціальної техніки амбушюра, передування, введення до роз трубу кисті руки. Такі В. застосовувались в музиці бароко, класицизму і раннього романтизму (Й.Гайдн, В.А.Моцарт, К.М.Вебер та ін.) Наприкінці XVIII ст. з’явились клапанні та вентильні В., здатні забезпечити видобування звуків хроматичного звукоряду. Сучасна В. Має від 3 до 5 вентилів. Стрій - in B, in F, in Es. Діапазон В. in B - від H1 до f2. Застосовується в духовому та симфонічному оркестрах, а також як сольний інструмент (Концерт для В. з оркестром Р.Глієра).

ВАЛЬС

(фр. valse, нім. Walzer, від walzen - кружляти в танці) - парний бальний танець, який виник на основі народних танців Австрії, Німеччини та Чехії. Одним із попередників В. був австрійський танець лендлер. В. набув загального поширення та європейської популярності завдяки творчості композиторів - авторів віденських концертних В. - Й.Ланнера, батька та особливо сина Штраусів, Е.Вальдтейфеля. Музичний розмір В. - 3/4. Ритмічну основу В. композитори використовували для створення масштабних художніх творів ('Вальс-фантазія' М.Глінки, 'Пушкінські вальси' С.Прокоф’єва, 'Сумний вальс' Я.Сибеліуса, численні вальси Ф. Шопена тощо). В. поширений також в музичному театрі (опера, оперета), драматичних спектаклях, кінофільмах, пісенній та романсовій творчості ('Київський вальс' П.Майбороди та ін.).

Update Required To play the media you will need to either update your browser to a recent version or update your Flash plugin.

ВАЛЬС-БОСТОН

- див. Бостон.

ВАЛЬС-МАЗУРКА

- бальний танець, який виник у Франції в середині XIX cт. Темп мазурки. Музичний розмір 3/4 або 3/8.

ВАЛЬЦІ

(нім. walze - ролик, циліндр) - додатковий пристрій механізму органа для включення та виключення регістрів, зміни динамікизвучання - від ppp до fff.

ВАМБІ

, кісумба, убо - африканській струнний щипковий інструмент з корпусом з порожньої тикви або дерева, струни з волосу. Грають на В. пальцями, використовуючи для сольного музикування або супроводу співу.

ВАМПУКА

- опера-пародія, що піддає висміюванню умовності та рутину оперних спектаклів. Перша В. належить В.Еренбергу (1909). Назва В. стала прозивною для всього трафаретного і неприродного в театральних постановках.

ВАР’ЄТЕ

(ар. variete, від лат. varietas - різноманітність) - вид театру легкого жанру, де поєднуються види театрального, танцювального, музичного, циркового, естрадного мистецтва.

ВАРГАН

( від давньослов’янського 'варгі' - зів, рот, уста) - старовинний язичковий інструмент. В. виготовлюється з дерева, металу, бамбука, має тонкий язичок посередині. Під час гри В. притискається до зубів, ротова порожнина виконує роль резонатора для звуку, що виникає внаслідок защипування язичка. Поширений в багатьох країнах світу. Вдосконалений В. - аура використовується як концертний інструмент.

ВАРІАЦІЇ

(лат. variatio - зміна, різноманітність) - 1. Музичний твір, де основна тема піддається різноманітним змінам (мелодичним, ладовим, ритмічним, гармонічним). В так званих 'суворих' (строгих) В. зберігаються загальні риси мелодій і гармонічного плану теми, а у 'вільних' (характерних) В. спостерігаються значні відхилення від тематичної основи та поява самостійних контрастних музичних образів, поєднаних загальною художньою ідеєю. Подвійні В. створюються на дві теми, викладені послідовно. В. зустрічаються і як самостійні твори ('Танці смерті' Ф.Ліста, 'Дон Кіхот' Р.Штрауса, 'Варіації на тему Й.Гайдна' Й.Брамса, 'Варіації на тему 'Солов’я' О.Аляб’єва'М.Глінки та ін.), і як частини циклічних форм ('Арагонська хота' М.Глінки, 'Свята' К.Дебюсі, 'Шехерезада' М.Римського - Корсакова та ін.). Варіаційний принцип розвитку в поєднанні з іншими (розробкою, співставленням тощо) зустрічається в усіх видах музичних форм та побудов. 2. Видозмінювання музичної теми, мелодії або її супроводу. 3. В класичному балеті - невеликий сольний, технічно складний (віртуозний) танець в швидкому темпі.

ВАРІАЦІЙНА ФОРМА

- див. варіації.

ВАРУ-ВАРУ

- сучасний бальний танець на музику Р.Паулса. Музичний розмір 4/4, виконується в помірному темпі.

ВВІДНИЙ СЕПТАКОРД

- септакорд, побудований на VII ступені.

ВВІДНИЙ ТОН

- 1. Нестійкий звук ладу, який розташований на ступінь вище або нижче тоніки і гостро тяжіє до неї. 2. Висхідний (або нижній) В.т. - VII ступінь. 3. Низхідний (або верхній) В.т. -II ступінь. В разі модуляції значення В.т. може набувати будь-який діатонічний або хроматичний ступінь ладу, що визначає роль В.тв музичному розвитку.

ВВІДНОТОНОВІСТЬ

- специфічна гострота півтонового тяжіння, виявом і загостренням якої може вважатись мелодична альтерація,яка утворює штучні ввідні тони.

ВЕЛИКА ОКТАВА

- частина музичного звукоряду. Звуки В.о. позначаються: 1) в басовому ключі від ноти до на другій додатковій лінійці знизу до ноти сі на другій лінійці; 2) латинськими великими буквами (C, D, E, F, G, A, B, H); 3) складовими назвами з великої букви (До, Ре, МІ, ФА. СОЛЬ, ЛЯ, СІ).

ВЕЛИКА ОПЕРА

- 1. Багатоактна опера серйозного (не комедійного) характеру (опера-драма, опера-трагедія, опера-легенда тощо. 2. Оперний жанр, що склався у Франції XIX ст . і характеризується монументальністю, героїко - романтичною піднесеністю, романтизмом, поєднаними з зовнішньою декоративністю та нагромадженням сценічних ефектів. У В.о. бере участь повний склад хору, оркестру, балету ('Гугеноти' та 'Пророк' Дж.Мейербера, 'Вільгельм Тель' Дж. Россіні, 'Фенела або німа з Портічі' Ф.Обера та ін).

ВЕЛИКИЙ БАРАБАН

- див. барабан.

ВЕЛИКИЙ СИМФОНІЧНИЙ ОРКЕСТР

- див. оркестр.

ВЕЛИКИЙ СПІВ

- один із співів православної церкви другої половини XVI ст. В.с. - вершина розвитку знаменного співу. Відзначається багатством мелодики, великою кількістю розспівувань окремих складів.

ВЕЛИКИЙ ТРИЗВУК

- те ж саме, що мажорний тризвук.

ВЕНТИЛЬ

(нім. Ventil - клапан, від лат. ventilo - дути, продувати) - основний механічний пристрій, призначений для змінювання довжини каналу мундштучного мідного духового інструменту (труби, валторни, баритону, туби тощо). В. дозволяють відтворювати хроматичну гаму, заповнюючи інтервали між звуками натурального звукоряду. Існують два типи В.: 1) помпові або пістони з подовжнім напрямком руху; 2) циліндричні, з поршнем, що обертається. На кожному інструменті може бути від одного (цугтромбон) до п’яти-шести.(туба) В. найбільш поширена кількість В. - три. Один з В. зветься квартвентиль, тому що знижує звук на кварту. В. винайдені в 1813 році.

ВЕРБУНКОШ

- стиль угорської танцювальної музики, який виник в XVIII ст. внаслідок злиття старовинних угорських народних жанрів під впливом балканських, слов’янських та циганських музичних стилів. До стилю В. належать палоташ і чардаш.

ВЕРДЖІНЕЛ

(англ. virginal) - струнний клавішний інструмент, невеликий прямокутний клавесин. Обсяг звуковисотного діапазону – до чотирьох октав (С - с3). Був поширений в Англії та Нідерландах XVI - XVII ст.

ВЕРИЗМ

(від іт. vero - правдивий) - течія в італійському мистецтві та літературі, яка виникла наприкінці XIX ст. Найяскравіші представники В. в музиці - Р.Леонкавалло ('Заза', 'Життя латинського кварталу', 'Паяци' та ін.), П.Масканьї ('Друг Фріц', 'Сільська честь', 'Маски', 'Лодолетта' та ін.) і особливо Дж.Пуччіні ('Богема', 'Тоска', 'Чіо-Чіо-Сан', 'Дівчина з Заходу' та ін.) - прагнули показати життя 'таким, яким воно є', тому серед їх героїв 'звичайні' люди- актори, селяни, студенти, поети та ін. Героям В. властиві підкреслена емоційність, наголос на особистих переживаннях, гострі драматичні ситуації, пристрасна, яскрава мелодійність. Споріднені В. течії спостерігались в музиці Франції (опери А.Брюно на сюжети Е.Золя, 'Луїза” Г.Шарпантьє), Німеччини ('Долина' Е.д’Альбера) та інших країн.

ВЕРНІКЕ ЦЕНТР

- мовно-слухова зона кори головного мозку, розташована у задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі. Порушення В.ц. призводить до втрати здатності розуміти мову інших людей, не позбавляючи їх можливості вимовляти слова.

ВЕРТЕП

- старовинний український народний ляльковий театр. Вертепні вистави з’явились в Україні в першій половині XYII ст. і дістали найбільшого поширення в наступному столітті. Натхнені ідеями Г.Сковороди, вихованці Києво-Могилянської Академії популяризували серед народу українську виставу, яка зазнавала утиску з боку російського уряду, в формі лялькового театру. В. вистава поділялась на релігійну і світську (трагічну та комічну) частини, в останній особливо виділялась лялька Запорожця, пов’язана з історичною подією - руйнуванням Січі. Дія В. відбувалась у скриньці, поділеній на два поверхи, - Різдвяна дія (народження Христа) відбувалась нагорі, а світські інтермедії - внизу, в супроводі пісень та танців. В. як самобутнє, національне мистецтво суттєво відрізнявся від польської 'шопки', біларуської 'бетлейки' та побутового російського 'петрушки'. В. занепав у XIX cт.

ВЕРТИКАЛЬ

(лат. verticalis - прямовисний) - одночасне звучання двох або кількох звуків. Одночасність звучання може бути фізичною (акорд) або психологічною (арпеджіо, гармонічна функція), коли звуки з’являються послідовно, але в звучанні є звичною фізичною формою (акорд, тризвук). Див. горизонталь.

ВЕРТИКАЛЬНО-РУХЛИВИЙ КОНТРАПУНКТ

- див. Рухливий контрапункт.

ВЕРХНІ ГОЛОСИ

- у творі багатоголосного складу - всі голоси, крім нижнього (баса).

ВЕРХНІЙ ВВІДНИЙ ТОН

- див. Ввідний тон.

ВЕРХНІЙ ГОЛОС

- найвищий голос в музиці багатоголосного складу.

ВЕРХНІЙ ТЕТРАХОРД

- чотири ступеня будь-якого ладу від V до VII включно.

ВЕРХНЯ ДОМІНАНТА

- V ступінь звукоряду.

ВЕРХНЯ МЕДІАНТА

- III ступінь звукоряду.

ВЕРХНЯ ТОНІКА

- верхній звук інтервалу.

ВЕСНЯНКИ

- назва старовинних слов’янських обрядових пісень, пов’язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. В західних регіонах України В. мають назви - гагілки, гаївки Мелодії В. побудовані на багаторазовому повторенні однієї - двох поспівок в межах невеликого діапазону.

ВЕСТ-КОУСТ-ДЖАЗ

(англ. west coast jazz) - стильовий напрямок джазу, який виник і розвинувся наприкінці 1950-х років серед білих музикантів Заходу США (Каліфорнія). В.- к.-д. широко використовує такі засоби музичної виразності, як наспівна мелодія, аранжування з мелодичним веденням декількох голосів, емоційна стриманість, строгість форм та звуковедення, використання контрапункту, помірного темпу та кантилени в дусі балад, м’якість звуковидобування, витонченість гармонічних і тембрових засобів, сполучення діатонічної ладової основи з її 'розквічуванням', хроматизмами та різноманітними модуляційними прийомами, дещо 'розслабленим' характером свінгової пульсації поряд із спокійною і рівною ритмікою, тенденція до завершеного симетричного фразування, а також розширення інструментарію за рахунок флейти, гобоя, бас-труби, валторни, арфи та інструментів струнної групи.

ВЕЧІР МУЗИЧНИЙ

- прилюдне зібрання з метою виконання музики, концерт. В.м. бувають романсові, фортепіанні, скрипкові, камерно-хорові, присвячені творчості певного композитора тощо. Подекуди В.м. включають також розповідь з теми концерту або поетичні твори.

ВЕЧОРНИЦІ

, досвітки - одна з форм осінньо - зимових вечірніх розваг, які відбувались в хаті вдови без дітей. На В. оповідали казки,танцювали, поєднуючи дозвілля з роботою.

ВЖИТКОВА МУЗИКА

- музичні твори, призначені для виконання функцій, не пов’язаних з створенням самостійного художнього образу.

ВИБОРНИЙ БАЯН

- див. Баян.

ВИД АКОРДУ

- розташування акорду, визначене залежно від того, які з його звуків знаходяться в басу. Тризвуки мають три види: основний (позначається 5/3), секстакорд (6), квартсекстакорд (6/4). Септакорди мають чотири види: основний (7), квінтсекстакорд (6/5), терцквартакорд (4/3), секундакорд (2).

ВИКОНАВЕЦЬ

- співак або музикант - інструменталіст, який виконує музичний твір або партію в опері, оркестрі, хорі тощо.

ВИНА

(санскрит.) - індійський семиструнний смичковий інструмент з корпусом із видовбаного дерева або гарбуза з дерев’яною шийкою та трьома бічними і чотирма мелодичними струнами. Звук видобувається плектрами - гачками. В. має приємний, м’який тембр та широкі виконавські можливості. Існує понад 20 різновидів В. Застосовується для супроводу танців.

ВИСОКА СПІВАЦЬКА ФОРМАНТА

- група обертонів з визначеним частотним положенням в спектрі звуку, яке завдяки цьому надає йому дзвінкості, польотності і сили. В.с.ф. у басів та баритонів знаходиться на частотах від 2100 до 2500 гц; у тенорів - від 2500 до 2800 гц; у сопрано та мецо-сопрано - від 2800 до 3300 (3500) гц, а у дітей 10 - 12 років може сягати 4000 гц, хоча зазначені межі є досить умовними і у різних співаків можуть дещо відхилятись від цього висотного положення.

ВИСОТА ЗВУКУ

- одна з основних акустичних якостей звуку. В.з. є наслідком сприйняття людиною частоти коливань вібратора та безпосередньо залежить від неї. Людина сприймає В.з. в межах від 16 гц до 16-18 тисяч гц, а інтервальний компонент В.з. становить від 16 гц до 4,5 тисяч гц. Абсолютна В.з. вимірюється математично визначеною кількістю коливань вібратора, відносна В.з. - висотним положенням одного ступеня звукоряду стосовно іншого. В нотопису В.з. позначається нотними, буквеними та цифровими позначеннями.

ВИХІДНА АРІЯ

, вихідний номер - 1. Арія або інший сольний номер, з яким з’являється провідний виконавець оперної партії в спектаклі. 2. Арія, яка відзначається особливою ефектністю та виграшно характеризує співака. В.а. були особливо поширені в італійській оперній музиці XVII - XIX ст. (В.Беліні, Г .Доніцетті, Дж.Россіні та ін.).

ВІБРАТО

(іт. vibrato - коливання) - 1. Виконавський прийом на смичкових інструментах, що надає звуку теплоти і виразності. 2. Прийом гри на клавікорді, який створює враження коливання висоти та сили звуку. 3. Прийом гри на деяких духових інструментах, що полягає в незначному відкриванні клапанів, поєднаному зі зміною інтенсивності видиху музиканта. 4. В співі періодичне змінювання частоти і спектра звуку голосу співака, від якого значною мірою залежить характер сприймання його звучання. Оптимальне В. з частотою 5 - 7 пульсацій на секунду надає звучанню голоса життєвості, одухотвореності та милозвучності. Більша частота пульсацій створює відчуття 'баранця' та 'мекання', менша - 'качання', 'розхитування' звуку. Добре організоване вокальне навчання може забезпечити зміни В. на краще (Д.Смирнов, А.Солов’яненко).

ВІБРАФОН

(нім. Vibraphone, від лат. vibro - коливання та гр. phone - звук) - ударний інструмент з родини ідіофонів, що складається з двох рядів металевих пластинок різної висоти звуку, які утворюють хроматичний звукоряд. Під пластинками розташовані труби - резонатори, які утворюють динамічну вібрацію. Звук на В. видобувають за допомогою двох - чотирьох гнучких очеретяних паличок з м’якими кульками на кінцях.. В. має демпфер, який зменшує силу звуку. Діапазон концертного В. - від F до f2 ; оркестрового - від a до c3 .

ВІБРАЦІЙНЕ ВІДЧУТТЯ

(від лат. vibratio - коливання) - відчуття, яке виникає внаслідок коливань переривчастих подразників - камертона, струменя повітря, що надходить з легенів тощо. В.в. є важливим чинником вокального слуху.

ВІБРАЦІЯ

(лат. vibratio - коливання) - 1. Коливання джерела звуку (вібратора - струни, голосових складок, стовпа повітря тощо) і пов’язаного з ним резонатора. В. характеризується амплітудою (розмахом), періодом (часом, потрібним для повного коливання), частотою (кількість коливань за секунду), формою. 2. Див. вібрато.

ВІВАТ

, віватний кант (лат. vivat - хай живе) - форма урочистого православного гімну, яка виникла в духовній музиці часів Петра I. Виконувався хором або групою співаків (іноді в супроводі духових інструментів) під час придворних свят, а також як заздравна музика в побуті. Був поширений до кінця XVIII ст.

ВІВАЧЕ

(іт. vivace - жвавий) - жвавий темп, більш швидкий, ніж алегро, але повільніший, ніж престо (Додаток ХІ).

ВІВО

(іт.vivo - жваво) - натхнений, жвавий, швидкий темп виконання музичного твору, близький до віваче.

ВІДКРИТА СТРУНА

- струна, не притиснута до грифа під час гри на струнних інструментах (скрипкових, домрових, балалайці, бандурі, гітарі тощо).

ВІДПОВІДЬ

- в імітаційних поліфонічних формах (інвенції, канони та ін.) - імітація теми; у фузі - супутник, імітаційне проведення темив домінантовій або субдомінантовій тональності. В. поділяється на реальну В., яка точно повторює інтервали теми, і тональну В., яка повторює їх неточно.

ВІДХИЛЕННЯ

- короткочасний перехід з головної тональності у побічну без закріплення в ній та поверненням в головну.

ВІЙСЬКОВА МУЗИКА

- музика, призначена для стройового навчання і патріотичного виховання війська. З’явилась ще у часи Давньої Руси, була поширена серед запорізького козацтва. Розвиток професійної В.м. в Російській імперії пов’язаний з творчістю О.Аляб’єва, А.Аренського, М.Глінки, А.Лядова, М.Римського-Корсакова, П.Чайковського та ін. Основні жанри В.М. - зустрічний, стройовий, похідний, траурний марші. Власний стройовий марш в Російській імперії повинен був мати кожний полк. Плідно працювали в галузі В.м. С.Василенко, Р.Глієр, О.Затаєвич , М.Іванов-Радкевич, М. М’ясковський, С.Прокоф’єв, В.Рунов, С.Творун, С.Чернецький, Д.Шостакович, Є.Юцевич та інші, які створювали В.м. концертного плану.

ВІЙСЬКОВИЙ ОРКЕСТР

- див. духовий оркестр.

ВІЛАНЕЛЛА

(іт. villanella - сільська пісня) - італійська (неаполітанська) пісня багатоголосного складу XVI - першої половини XVII ст.

ВІЛОТА

(іт. villotta) - італійська народна танцювальна пісня багатоголосного складу, поширена в XV - XVII cт.

ВІЛЬНА ФОРМА

- довільна форма музичних творів, яка не підпорядковується типовим структурним побудовам (див. Музична форма).

ВІЛЬНИЙ СТИЛЬ

- стиль поліфонічної музики, якій відрізняється від суворого стилю значним урізноманітненням побудови мелодії, пануванням мажорного і мінорного ладів, широким використанням інструментальних форм. Вершиною В.c. є творчість Й.С.Баха та Г.Ф.Генделя. В широкому розумінні терміна до В.c. належить музика, яка не відповідає вимогам суворого стилю.

ВІЛЬЯНСИКО

(ісп. villancico - сільська пісня) - іспанська пісня XVI - XVI ст. для одного або кількох голосів, яка виконувалась у супроводі віуели.

ВІОЛА ДА ГАМБА

- тенорова віола. За розміром близька до віолончелі. Має шість струн (D, G, c, e, a, d1). Найбільш поширеною В.д.г. була в XVI - XVIII ст. Музику для цього інструмента створювали Й.С.Бах, Г.Персел та ін. В ХХ ст. інтерес до гри на В.д.г. відновився.

ВІОЛА-БАСТАРДА

- смичковий інструмент з групи віол, поширений в XVI - XVII ст. В.б. мала 6 - 7 ігрових струн, інколи також резонансні струни. Найбільш популярною В.-б. була в Англії.

ВІОЛЕТА

- маленька віола з трьома - чотирма струнами, інша назва - віола-пікколо.

ВІОЛИ

- 1. Назва групи старовинних смичкових інструментів, які відрізняються за розмірами, теситурою, кількістю струн, формою резонаторних отворів тощо, а також способом тримання під час гри. Основні види В. - дискантова, альтова, тенорова, велика басова, контрабасова - віолоне. Особливим різновидом були В. з резонансними струнами, розташованими під грифом над верхньою декою, що надавало звучанню В. ніжний, приємний відтінок. Звук видобувається смичком. З часом В. вийшли з широкого вжитку. 2. Струнні смичкові інструменти в романських країнах Середньовіччя. 3. Італійська назва альта.

ВІОЛОНЧЕЛЬ

(іт. violoncello) - струнний смичковий інструмент з родини скрипок. Настроюється на октаву нижче за альт (C, G, d, a); нотується в басовому (верхній регістр - теноровому та скрипковому) ключі. Звук В. - соковитий та співучий. Застосовується як сольний, ансамблевий та оркестровий інструмент.

ВІОЛЬ Д’ АМУР

- смичковий інструмент з групи віол, поширений в XVII cт. Має 5 - 7 ігрових та 7 - 14 резонансних струн. Звук В.д.а.- ніжний, м’який, сріблястий.

ВІРЕЛЕ

(фр. virelai - крутитись) - танцювальна пісня, поширена в Іспанії, Італії та Франції XII - XV ст. серед трубадурів і труверів.

ВІРТУАЛЬНИЙ

(від лат. virtualis - уявний, можливий, стійкий, сильний) - уявний цілісний об’єкт, який не можна сприймати як реальний, але такий, що за певних умов може виникнути і бути придатним до втілення. В музичному мистецтві до В. процедур практично належить процес композиторської творчості, а також уявні пошуки виконавцем шляхів і засобів втілення художнього образу. Останнім часом термін В. поширюється на інші сфери, пов’язані з людською діяльністю, що не порушує цілісної системи зв’язків.

ВІРТУОЗ

(від іт.virtuoso - дослівно мужній, доблесний) - артист-музикант, який досконало володіє виконавською технікою свого мистецтва.

ВІРТУОЗНА МУЗИКА

- технічно складна музика, яка дозволяє виконавцю показати майстерність володіння голосом або інструментом.

ВІУЕЛА

(ісп.vihuela) - іспанський щипковий інструмент, схожий на гітару з опуклим дном. Звичайно має п’ять струн, які настроюються, як у віоли.

які

ВОДЕВІЛЬ

(фр. vaudeville від Vau de Vire - долина ріки Вир у Нормандії) - 1. Жанрова назва побутових пісень часів французького Відродження, попередників шансон. 2. Вид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику, поширений у Франції другої половини XVII ст. Різновиди В.- опера-В., комедія-В. З часом В. із вжитку витиснули оперета, ревю, мюзикл, вар’єте.

ВОДЯНИЙ ОРГАН

- див. Гідравлос.

ВОЖДЬ

(лат. dux) -тема фуги, яка проводиться в експозиції у головній тональності (див. Пропоста).

ВОКАЛ

(від. лат. voce - голос) - мистецтво володіння співацьким голосом, мистецтво співу. Існує кілька напрямків розвитку В.: народний, який віддзеркалює особливості співацької культури певного народу; академічний або класичний, який є результатом тривалогорозвитку професійного музичного мистецтва; естрадний, притаманний його різним напрямкам - попу, року, репу тощо; джазовий, визначений зв’язками з негритянським фольклором, зокрема, блюзом.

ВОКАЛІЗ

(від лат. vocalis - голосний, співучий) - 1. Вправа або етюд для голосу без тексту, що виконується на будь-який голосний, з назвами нот або складів і зазвичай призначається для розвитку вокальної (співацької) техніки, вироблення кантилени, рухливості голосу, вирівнювання регістрів тощо. В навчальній практиці широко використовуються збірки В. І.Віленської, М.Глінки, Г.Зейдлера, Д.Конконе, Г.Панофки, Н.Татаринової та ін. 1. Художні твори для голосу, написані у формі В. ( 'В.' М.Жербіна, 'В.' С.Рахманінова, концерт для голосу з оркестром Р.Глієра та ін.), а також деякі інструментальні твори.

ВОКАЛІЗАЦІЯ

(іт. vocalizzazione) - 1. Розспівування голосних звуків або складів в музичних творах. Відомі художні твори, де широко використовується прийом В. (напр., 'Alleluia' В.А.Моцарта. Як художній прийом В. широко використовувалась в оперній музиці XVII - початку XIX ст.

ВОКАЛІЗМ

(від лат. vocalis - голосний) - система голосних певної мови. Український В. схематично може бути поданий у формі трикутника (Хелваг, 1781), який віддзеркалює рівень імпедансу:

і         у
\       /
  е    о
    \ /
    а

Шостий голосний - и - не має чітко визначного місця в цій системі, оскільки часом тяжіє до фонеми 'е' (зокрема, в західноукраїнських говірках), часом наближується до фонеми 'і' (в східноукраїнських говірках), проте остаточно не зливається з ними. Врахування закономірностей мовного В. має велике значення у вокальній педагогіці та співацькій практиці.

ВОКАЛІСТ

(від лат. voce - голос) - людина, яка має необхідні вокальні дані та володіє вокальною технікою певного типу для створення за її допомогою художніх образів.

ВОКАЛЬНА МУЗИКА

- музика, призначена для виконання голосом (соло, ансамблем або хором). Головне художнє значення у В.м. має голос, вона тісно пов’язана з словом і тому Вам. розглядається як синтетичне музично - поетичне мистецтво.

ВОКАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

- система індивідуального навчання співу, яка спирається на виконавські традиції, досвід видатних педагогів та майстрів вокального мистецтва. Дослідження співацького голосу, здійснені Л.Дмитрієвим, В.Морозовим, Р.Юссоном та ін., дають підстави для того, щоб В.п. ґрунтувалась на науковій основі, використовуючи досягнення акустики, біофізики, психології, педагогіки, фоніатрії тощо з метою підвищення ефективності навчання.

ВОКАЛЬНА ТЕХНІКА

- комплекс умінь і навичок, необхідних для свідомого управління фонаційним процесом з метою досягнення максимального акустичного ефекту за мінімальних енергетичних витрат організму співака. Існує багато типів В.т., які врешті решт тяжіють до двох основних - з сильним та слабким імпедансом. До застосування В.т. першого типу належать народні, оперні та концертні співаки, які, звичайно, не потребують підсилювальних пристроїв. Естрадні виконавці майже завжди використовують В.т. з слабким імпедансом і тому не можуть співати без підсилювальної апаратури. Володіння В.т. є головною ознакою співацької майстерності та основним засобом розкриття художнього змісту твору, який виконується.

ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

- вид музичного виконавського мистецтва, який ґрунтується на майстерному володінні співацьким голосом. В.м. може бути сольним, ансамблевим та хоровим. У В.м. різних народів віддзеркалюються інтонаційні, ладові, ритмічні та інші риси народної музики, а також менталітет і національні особливості фонетичного складу мови та голосоутворення.

ВОКАЛЬНЕ МОВЛЕННЯ

, вокальна мова - 1. Засіб передавання музично - естетичної та емоційної інформації виконавцем слухачеві, який відрізняється від мовлення більшою потужністю та гучністю, тривалістю звучання голосних, особливістю тембру, характернимимодуляціями висоти основного тону, наявністю вібрато та чітко визначених співацьких формант, особливим значенням високої співацької форманти, а також специфікою фізіологічних механізмів голосоутворення (дихального апарату, гортані, трахеї, резонаторної системи тощо). 2. Характеристика співацького процесу з погляду художньо - виконавських творчих завдань, а також естетичного сприймання співу; інакше - мистецтво співу. 3. Біофізичний аспект співацького процесу, його аналіз з акустико - фізіологічних позицій, що вимагає використання спеціальних методів і засобів дослідження та контролю. 4. Особливий вид мовлення, де на відміну від розмови домінують нерудуковані й подовжені голосні.

ВОКАЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ

- група співаків, які виступають спільно (дует, тріо, квартет, квінтет і т.д.). В.а. бувають однорідні (дитячі, жіночі, чоловічі) та мішані. В джазі В.а. з’явились на початку 1920 рр.і набули великого поширення в 1930 - 1940 рр. В сучасній естрадній музиці В.а. зустрічаються дуже рідко, входячи до складу вокально -інструментальних ансамблів.

ВОКАЛЬНИЙ СЛУХ

- особливий вид музичного слуху, який включає звуковисотний, динамічний, тембровий, ритмічний слух, а також барорецепцію і вокально - тілесну схему. Здатність співака до оцінювання якості власної фонації та втручання в її характер є показником виконавського В.с. Педагогічний В.с. дозволяє не тільки оцінювати, але й, свідомо контролюючи, удосконалювати якість звучання голосу учня в процесі вокального навчання (постановки голосу), що є обов’язковою умовою керівництва зазначеним процесом.

ВОКАЛЬНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ

- 1. Вокальний ансамбль, який виступає в постійному складі з інструменталістами. 2. Група виконавців, де інструменталісти виступають і як співаки. 3. Музичний ансамбль, де співаки виконують партії, спеціально написані для голосу як учасника інструментальної групи. 4. Основне форма естрадного (рок, поп) виконавства, поширеного на терені колишнього СРСР в 1960 - 1970-х роках.

ВОКАЛЬНО-ТВОРЧИЙ СПОКІЙ

- психологічно врівноважений стан співака, створення передумов для концентрації та найбільшого вияву його творчих сил і можливостей в процесі художнього виконання твору. Поняття В.-т. с. ввів у вокальну педагогіку український співак та педагог М.В.Микиша.

ВОКАЛЬНО-ТІЛЕСНА СХЕМА

- комплекс м’язово - вібраційних відчуттів, які виникають у співака під час фонації. В.-т.с. складається з дев’яти основних зон: 1) піднебінно-зубної; 2) піднебінно-задньої; 3) задньоглоткової; 4) гортанної; 5) кістково-лицьової (маска);6) внутрішньотрахейної; 7)грудної клітини; 8) черевно-діафрагмової; 9) нижньочеревної. Вони складають своєрідну 'клавіатуру' відчуттів, яка в поєднанні з різними видами слуху (звуковисотний, тембровий, ритмічний і т.д.), дає можливість співаку керувати процесом фонації. Найбільш чіткими і тому важливими для співацького процесу є відчуття в зонах: (1) - 'опора звучання'; (5) - 'маска'; (2), (8) та (9) -'опора дихання'. Дефініцію В.-т.с. запропонував А.Сулерак (1955), хоча її наукове обґрунтування і докладний опис зроблений без назви Р.Юссоном в 1952 році.

ВОЛИНКА

- 1. Старовинний народний пневматичний музичний інструмент, відомий в багатьох країнах під різними назвами: в Азербайджані - тулум, Аджарії - чибоні, Англії - бегпайп, Бєларусі - дуда, Болгарії - гайда, Вірменії - тик, Голандії - дуделзак, Грузії - гудаствірі, Молдові - чимпой, Німеччині - закпфейфе, Польщі - коза, Росії - дуда, Удмуртії - биз, Україні - баран, волинка, міх, Франції - корнемюз, Чехії - дуди, Чувашії - шапар, сарнай, а в Шотландії - волинка, де вона є найбільш поширеним народним інструментом. В. складається з кількох трубок, прикріплених до шкіряного мішка або пузиря з повітрям. Одна (рідко дві або три) трубка має отвори (як на свирілі або сопілці) і на ній можна виконувати нескладні мелодії; інші трубки під час гри безперервно звучать монотонним низьким звуком (бурдон, органний пункт, педаль) на тоніці або домінанті, звідки походить висловлювання - 'тягти волинку'. Під час гри виконавець тримає В. під пахвою або перед собою, натискаючи на мішок, куди повітря нагнітають ротом або за допомогою спеціальних педалей - міхом. Застосовується як сольний та ансамблевий інструмент для супроводу танців. 2. Невелика п’єса танцювального характеру з елементами наслідування звучання В.

ВОЛЬТА

( іт. volta - повернення, раз) - 1. Прийом скорочення нотного запису за допомогою знаку, який означає, що повторюється певний розділ музичного твору, але зі зміною закінчення. 2. Старовинний італійський парний танець. Темп швидкий, розмір тридольний. В XVI - XVII ст. був поширений в країнах Європи, особливо в придворному побуті Англії і Франції.

ВОСЬМА НОТА

- нота, яка за тривалістю у вісім разів коротша за цілу ноту. Позначається затушованим овалом, до якого додається штиль та хвостик. В разі поєднання двох або кількох В.н. хвостики замінюються в’язками (ребрами) - див. Додаток ІІІ.

ВОСЬМА ПАУЗА

- пауза, яка за тривалістю дорівнює восьмій ноті. Див. Додаток IV.

ВПРАВА

- 1. Музичний твір, призначений для навчальних занять з техніки співу або гри на музичному інструменті (див. Вокаліз. Диктант музичний, Екзерсис, Етюд). 2. Багаторазове повторення В. (1) в процесі навчання.

ВСЕНОЩНА

, всенощне бдіння - богослужіння православної церкви, яке відбувається напередодні неділі та православних свят, об’єднуючи вечірню та утреню. Високохудожні зразки В. створили О.Архангельський, С.Воробкевич, О.Гречанінов, М.Іполітов - Іванов, С.Рахманінов, В.Ребіков, П.Чайковський , П.Чесноков та ін.

ВСТАВНИЙ НОМЕР

- 1. Музика, спеціально створена композитором спеціально для певної вистави, власного, чужого твору або конкретного виконавця чи персонажу. 2. Музика, запозичена з іншого твору для включення до певної вистави.

ВСТУП

- 1. Інструментальна п’єса, яка виконується на початку вистави (опери, балету, оперети, драми, комедії тощо) - див. Увертюра,Інтродукція, Антракт , Прелюдія. Назва першої частини сюїти. 3. Необов’язковий початковий розділ в циклічному творі гомофонної форми (сонаті, кантаті, ораторії, симфонії тощо), що готує появу основних розділів. 4. Частина музичного твору, яка передує подальшому викладу та інколи накреслює основну ідею твору та образи.

ВУНДЕРКІНД

(нім. Wunderkind - чудо-дитина) - дитина, надзвичайно обдарована в галузі композиції або виконавства, така, як В.А.Моцарт, Ф.Ліст, Ф.Крейслер, Я.Хейфец, І.Менухін, В.Фереро, Р.Лоретті та інші. Для виявлення обдарованих дітей проводяться спеціальні конкурси (напр.,конкурс ім. Володимира Горовиця в Україні) .

Словник-довідник музичних термінів

Корисно

Новини