КАЧА
(іт. caccia - полювання, погоня, переслідування) - вокальний твір імітаційного складу часів раннього Відродження, який змальовував картини полювання, жанрово - побутові сцени. К. була поширена в Італії (триголосна К.) та Франції (двоголосна К.). Розкриттю змісту К. сприяла форма канону, переслідування одного голосу іншим, елементи звуконаслідування (голоси собак, вигуки, звуки мисливських рогів тощо, сповнена енергії, руху, динамізму. Інструментальній К. властиві двоголосні мелодичні звороти фанфарного складу, безперервний ритмічний рух восьмими нотами в тріольному ритмі. В формі К. написані швидкі частини скрипкових сонат і концертів А.Вівальді, Ф.Крейслера, Ж.Леклера, Н.Паганіні, Д.Скарлатті, Ф.Шабрана та ін.

КАЧА
(від іт. caccia - полювання) - вокальні світські п’єси імітаційного характеру XIV - XVI ст., створені у формі канону, звідки й походить назва.