КАНТАТА
(іт. cantata, від cantare - співати) - на початку XVII ст. твір для співу з інструментальним супроводом на відміну від суто інструментального твору - сонати; пізніше - концертний твір з кількох частин для співаків - солістів, хору і оркестру. К. подібна до ораторії, але відрізняється від неї меншим розміром, переважанням лірики та драматичною обмеженістю сюжетів. Розквіт К. в Російській імперії припадає на другу половину ХІХ - початок ХХ ст., коли було створено такі К., як 'Іоанн Дамаскін' С.Танеєва, 'Москва' П.Чайковського, 'Дзвони' С.Рахманінова, 'Ян Гус' і 'Б’ють пороги' М.Лисенка, 'Заповіт' і 'Кавказ' С.Людкевича та ін. Традиції класиків продовжили С.Прокоф’єв, Д.Шостакович, Л.Ревуцький, П.Козицький, Ю.Шапорін, М.Вериківський, Г.Свиридов, Ю.Мейтус, Г.Жуковський та інші.